6. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ҐРУНТИ

6.1. Структура та стан земельних ресурсів

Земельний фонд Житомирської області станом на 1 січня 2015 року становить 2982,7 тис. га, в тому числі землі:

– сільськогосподарських підприємств складають 533,3 тис. га;

– громадян,яким надані землі у власність і користування – 785,7 тис. га;

– закладів, установ і організацій – 36,1 тис. га;

– промислових та інших підприємств – 15,1 тис. га;

– промислові та інші підприємства і організації транспорту, зв’язку – 45,0 тис. га;

– частин, підприємств, організацій, установ, навчальних закладів оборони – 33,1 тис. га;

– організацій, підприємств і установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення – 20,4 тис. га;

– лісогосподарських підприємств – 1050,2 тис. га;

– водогосподарських підприємств – 9,9 тис. га;

– спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій з участю українських, іноземних, юридичних та фізичних осіб – 0,1 тис. га;

– державної власності, які не надані у власність або користування (запасу, загального користування, резервного фонду) – 467,9 тис. га.

6.1.1. Структура та динаміка основних видів земельних угідь

В результаті розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, реорганізації господарств, проведення робіт по встановленню меж та видачі правовстановлюючих документів на право постійного користування землею, власності на землю підприємствам, організаціям, установам та громадянам відбулись наступні зміни в структурі власників землі та землекористувачів:

– площа сільськогосподарських підприємств збільшилась на 42,6 тис. га. в результаті створення нових товариств та укладання договорів оренди на земельні частки (паї);

– площа земель, які надані у власність і користування громадянам зменшилась на 40,6 тис. га в зв’язку з закінченням договорів оренди на земельні частки (паї) сільськогосподарськими підприємствами;

– закладів, установ і організацій залишилась без змін;

– площа земель промисловості та інших підприємств і організацій транспорту, зв’язку збільшилась на 0,3 тис. га за рахунок відведення земель;

– площа лісогосподарських підприємств збільшилась на 0,8 тис. га в внаслідок переведення земель Міністерства оборони та у зв’язку з наданням у постійне користування земельних ділянок;

– площа земель державної власності, які не надані у власність або користування (запасу, резервного фонду) зменшились на 2,8 тис. га внаслідок надання у користування земельних ділянок.

На території області розташовано 1668 населених пунктів, в тому числі 12 міст, 43 селища та 1613 сільських населених пунктів.

Протягом 2014 року зменшилась площа сільськогосподарських угідь на 0,7тис. га, збільшилися ліси та лісо вкриті площі на 0,5 тис. га, забудовані землі – на 0,2 тис. га . Зміни відбулися в результаті уточнення складу та площі угідь при інвентаризації земель, під час складання проектно-технічної документації із землеустрою, яка затверджена у встановленому законодавством порядку.

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри, землі заняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями), відкриті заболочені землі, території, що покриті поверхневими водами - залишилась без змін.

Із загальної площі земельного фонду області для сільськогосподарського використання (таб. 6.1.1.1) визначено і розподілено за адміністративно територіальними одиницями (райони і міста) по всіх категоріях власності 1510,3 тис. га. сільськогосподарських угідь, у тому числі:

ріллі – 1111,2 тис. га.

перелогів – 63,6 тис. га.

багаторічних насаджень – 23,4 тис. га.

сіножатей і пасовищ – 312,1 тис. га.

Таблиця 6.1.1.1.

Динаміка структури земельного фонду області

Основні види земель та угідь	2010 рік		2011 рік		2012 рік		2013 рік		2014 рік
	усього, тис. га	% до загальної площі території	усього, тис. га	% до загальної площі території	усього, тис. га	% до загальної площі території	усього, тис. га	% до загальної площі території	усього, тис. га	% до загальної площі території
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Загальна територія	2982,7	100	2982,7	100	2982,7	100	2982,7	100	2982,7	100
у тому числі:
1. Сільськогосподар-ські угіддя	1515,6	50,81	1587,8	53,23	1510,8	50,6	1511,0	50,7	1510,3	50,6
з них:
рілля	1084,6	36,36	1098,8	36,83	1107,9	37,1	1107,9	37,1	1111,2	37,2
перелоги	92,5	3,1	77,6	2,6	65,5	2,2	66,8	2,2	63,6	2,1
багаторічні насадження	23,4	0,78	23,3	0,78	23,3	0,8	23,3	0,8	23,4	0,8
сіножаті і пасовища	315,1	10,56	315,0	10,56	314,1	10,5	313,0	10,5	312,1	10,5
2. Ліси і інші лісо-вкриті площі	1110,5	37,23	1119,1	37,51	1123,2	37,7	1122,7	37,6	1123,2	37,7
з них вкриті лісовою рослинністю	1020,1	34,2	1021,6	34,25	1023,0	34,3	1023,1	34,3	1023,7	34,3
3. Забудовані землі	88,4	2,96	88,7	2,97	88,8	3,0	88,8	3,0	89,0	3,0
4. Відкриті заболо-чені землі	101,0	3,38	100,9	3,38	101,0	3,4	101,2	3,4	101,2	3,4
5. Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями)	37,5	1,25	37,7	1,26	38,1	1,3	38,3	1,3	38,3	1,3
6. Інші землі	72,9	2,44	24,7	0,82	72,2	2,4	72,1	2,4	72,1	2,4
Усього земель (суша)	2933,9	98,36	2934,0	98,37	2934,1	98,4	2934,1	98,4	2934,1	98,4
Території, що пок-риті поверхневими водами	48,8	1,64	48,7	1,63	48,6	1,6	48,6	1,6	48,6	1,6

6.1.2. Стан ґрунтів

Житомирська область розміщена в північно-західній частині України і займає близько 3 млн. га площі. Її територія знаходиться у двох природних зонах – Лісостепу (19 %) та Поліссі (81 %). Ці частини області суттєво відрізняються рельєфом, ґрунтоутворюючими породами, рослинністю та істотною різницею у ґрунтовому покриві Така неоднорідність ґрунтового покриву як за агрохімічними, так і за водно-фізичними показниками, потребує застосування різних видів меліорацій: хімічної, гідротехнічної, культуртехнічної, теплової, фітомеліорації та запровадження організаційних заходів, які істотно підвищують його якісні показники.

Серед усього різноманіття ґрунтового покриву області найбільш родючі ґрунти зосереджені у південній лісостеповій частині: сірі лісові, темно сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені – 119,3 тис. га, чорноземи типові – 205,6 тис. га, лучні та чорноземно лучні – 35,8 тис. га, дерново глейові – 21,5 тис. га.

Україна належить до держав, які характеризуються високою розораністю своїх територій. Високий рівень сільськогосподарської освоєності та розораності характерний і для Житомирської області. У той же час відомо, що підвищення сільськогосподарської освоєності й розораності земельних угідь істотно знижує екологічну стійкість ландшафтів.

Низкою вітчизняних учених досліджувалися проблеми оптимізації структури сільськогосподарських угідь та їх оцінка на регіональному рівні - у результаті була запропонована система заходів щодо збереження продуктивності земель сільськогосподарського призначення, однак окреслена проблема є досить складною і дискусійною й потребує продовження наукових досліджень з метою створення обґрунтованих методичних рекомендацій. Так 5 лютого 2014 році за №21 Житомирською обласною державною адміністрацією прийняте розпорядження «Про схвалення проекту Програми підвищення родючості ґрунтів на період 2014-2020 років у Житомирській області»

Станом на 1 січня 2015р. площа сільськогосподарських угідь Житомирщини становила 1510,3 тис. га або 50,6 % території.

Розораність сільськогосподарських угідь по районах області має досить високу строкатість у показниках. Вона має досить тісний зв’язок із природною родючістю ґрунтового покриву. Найбільше розорана (74 %) лісостепова частина, особливо у Бердичівському – 77 %, Попільнянському –79 %, Ружинському- 80 % районах, у перехідній зоні розораність становить 47 % у поліській частині – 29 %.

За останні три роки в області крупнотоварними підприємствами на правах оренди використовується близько 300 тис. га сільськогосподарських угідь. Це підприємства високої культури землеробства із сучасною сільськогосподарською технікою і достатнім економічним потенціалом. Їх спеціалізація направлена на вирощування економічно привабливих експортно орієнтованих культур (соя, кукурудза на зерно, соняшник, ріпак, озимі зернові культури).

Розробка і впровадження заходів з відтворення родючості ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення вимагає всебічної достовірної інформації про їх еколого-агрохімічний стан, який складався протягом останніх двадцяти років у землеробській галузі області. За цей період сформувалася велика кількість землевласників і землекористувачів, часом без спеціальної освіти і досвіду роботи на землі, що викликає ще більшу необхідність здійснення контролю за якісними показниками родючості ґрунтів.

Родючість ґрунту лежить у площині постійного обміну і колообігу органічної речовини і хімічних елементів: ґрунт-рослина-продукція-ґрунт. Якщо кількість поживних речовин яка виноситься з урожаєм компенсується повною мірою, в тому числі й внесення органічних добрив, ґрунт відтворює свою родючість і забезпечує формування найвищої врожайності й якості продукції сільськогосподарських культур. В інших випадках ґрунт поступово деградує і досягає такого стану, коли його органічна частина та мікробіологічна складова не в змозі функціонувати як динамічна, саморегулююча система, тоді ґрунт втрачає свою здатність забезпечувати рослин належними умовами для їх росту і розвитку.

До основних умов і екологічних принципів підвищення ефективності засобів хімізації, перш за все, відносять підтримання і збільшення гумусу в ґрунті як головного регулятора родючості і екологічного стабілізатора, так і охорона навколишнього середовища від можливого негативного антропогенного і техногенного впливу.

6.1.3 Деградація земель

Ціла низка об’єктивних і суб’єктивних факторів, яка протягом довгого періоду була присутня у сільськогосподарському виробництві, лише поглиблює й активізує деградаційні процеси в ґрунті і як наслідок, зумовлює істотне зниження вмісту гумусу, рухомих форм фосфору і калію, сприяє поширенню заболочування, ерозію тощо. В області площі деградованих земель у складі ріллі за станом на 2013 рік сягнули 460 тис. га, в тому числі заболочені 284,9, перезволожені 79,2, піддано вітровій 27,0, водній ерозії – 68,9, тис. га з них середньо- та сильно - змитих – 23,5 тис. га.

Екологічний стан орних земель за проявом деградаційних процесів приведено в таблиці 6.1.3.1. Ці дані свідчать про те, що найбільшу загрозу стабільності ґрунтового покриву ріллі поліської зони завдає висока питома вага в її складі перезволожених земель (62 %).

Друге місце за шкодочинністю належить радіоактивному забрудненню земель. Ерозія та дефляція проявляються на 15 % площі ріллі. Виняток становлять Овруцький район, 30 % ріллі якого піддано водній ерозії, та Малинський, де площа дефляційно нестійких ґрунтів становить 17 %.

Таблиця 6.1.3.1

Екологічний стан орних земель області за проявом деградаційних процесів

Природна зона	Перезво- ложення		Заболо- чення		Підкис- лення		Ерозія		Дефляція		Радіоактивне забруднення
	%	бал	%	бал	%	бал	%	бал	%	бал	%	бал
Полісся	51	4	11	2	10	2	4	1	11	2	30	3
Лісостеп	9	1	10	2	4	1	20	2	5	1	-	-
Область	39	3	10	2	8	1	8	1	10	2	13	2

У зоні Лісостепу на стан орних земель впливають ерозійні процеси. Вони поширені на всій території зони. Найбільша площа еродованих ґрунтів у Ружинському районі – 32 %, дещо менша в Любарському – 26 %, Попільнянському – 16 %. На даний час 21, 3 тис. га ріллі розташовано на схилах крутизною більше 5^о, з них 6,7 тис. га на схилах більше ніж 7^о. У цілому по зоні площа сильно- і середньозмитих земель дорівнює 13 %.

Висновок щодо деградації ґрунтів підтверджують результати агрохімічних обстежень. Найбільший вміст гумусу в ґрунтовому покриві ріллі встановлено в 1966-1970 роках. Помітне зниження його відбулося в 1981-1985 роках. Ця тенденція продовжується і в останній період. У результаті вміст гумусу на даний час порівняно з вихідним знизився відповідно в зоні Полісся в 1,27 раза, в зоні Лісостепу – в 1,17 і в ґрунтовому покриві області – в 1,2 рази.

Як засвідчують результати аналізу, призупинити деградаційні процеси в агроландшафтах області можливо лише запровадивши цілий комплекс організаційних, агротехнічних, агрохімічних, гідротехнічних й інших заходів, та при науково обґрунтованих підходах і достатньому фінансуванні.

Через дію різних природних, а здебільшого антропогенних факторів, на значній площі території Житомирської області, й насамперед на землях сільськогосподарського призначення, спостерігається погіршення якісного стану ґрунтового покриву.

Основний ареал поширення дефляції в Житомирській області – це рівнинна територія зони Полісся. Вона проявляється на орних землях, в ґрунтовому покриві яких значний відсоток піщаних і глинисто-піщаних ґрунтів, сформованих на глибоких пісках. Площа таких земель сягає 114,5 тис. га. З них на даний час еродовано 11 %. Крім того, дефляційно небезпечними є також супіщані відміни, утворені на глибоких пісках. Площа їх в зоні складає майже 40 % від загальної площі супіщаних ґрунтів.

Наявність піщаних і глинисто-піщаних ґрунтів в зоні Полісся, які займають більш ніж 20% території, є досить серйозною передумовою розвитку денадуційних процесів у випадку залучення цих ґрунтів до складу орних земель. На даний період вражено вітровою ерозією чималу площу (табл. 6.1.3.2). При цьому з’явилися ділянки з середньо- і сильноеродованими ґрунтами.

Таблиця 6.1.3.2

Площа ерозійно- небезпечних ґрунтів зони Полісся

.

Показник	Площа, тис. га	Питома вага, %
Дефляційно небезпечні ґрунти	154,2	100
Після вітрової ерозії:	16,3	10,6
Слабоеродовані	12,5	8,1
Середньоеродовані	3,1	2,0
Сильноеродовані	0,7	0,5
Ґрунти, розташовані на схилах	24,0	100
Після водної ерозії:	7,6	31,6
Слабозмиті	4,0	16,6
Середньозмиті	2,0	8,3
Сильнозмиті	1,6	6,7
Ерозійно небезпечні ґрунти	178,2

Вітрова ерозія на Поліссі проявляється, головним чином, на осушених торфяниках та легких ґрунтах, де критична швидкість вітру для відкритої поверхні ґрунту, за якої починається дефляція, становить: для мінеральних ґрунтів – 5-6, органогенних – 8-9 м/сек.

Крім дефляції, велику загрозу становить і водна ерозія.

Вона поширена в південних лісостепових районах, де площа схилів становить 50,5 тис. га, в тому числі в Бердичівському – 5,0; Любарському – 11,5; Попільнянському – 8,9; Ружинському – 16,1; Чуднівському – 9,0 тис. га. Крім цього, в Овруцькому районі землі на схилах займають понад 13 тис. га. Тобто площа схилів, на яких інтенсивно проявляється ерозія становить більше 63 тис. га. Серед них майже 66 % займають пологі схили, близько 30 % покаті схили крутістю 3-5º і 14 % – круті схили.

На пологих схилах розвивається головним чином площинна водна ерозія. Проходить цей процес непомітно, особливо на початкових стадіях свого розвитку. З ґрунту виносяться мікро- і макроагрегати, що сформовані активною частиною гумусу. В результаті ґрунти втрачають значну кількість водостійких агрегатів, зростає розпиленість та глибистість їх поверхні. Поступово змивається орний шар і оголюється нижній горизонт; колір ґрунту набуває світлішого відтінку.

Швидкість змиву ґрунту значною мірою залежить від способу його використання. Відсутність відповідної організації території, ігнорування ґрунтозахисними технологіями вирощування сільськогосподарських культур обумовлюють змив ґрунту в загрозливих розмірах.

На крутих схилах, поряд з площинною ерозією проявляється лінійний розмив ґрунту, який призводить до утворення ярів та балок, чим зменшує площу орних земель.

Для запобігання змиву схили які мають крутість більше ніж 5º, безперечно, повинні бути виведені з обробітку і переведені під постійне залуження та заліснення. В умовах Полісся водна ерозія проявляється значно слабше ніж у Лісостепу, що пояснюється відносно рівнинною територією з наявністю схилів малої крутості.

У зоні Полісся водна ерозія ґрунтів переважно існує на території Словечансько-Овруцької височини та на лесових островах у Радомишльському, Баранівському, Черняхівському районах.

Від загальної площі ерозійно небезпечних земель водна ерозія займає 13,4 %. Більше третини цієї площі на теперішній час еродовані. Навіть на пологих схилах (1-3^о), площа яких дорівнює 17,7 тис. га, зафіксовано 1,3 тис. га. слабо змитих земель.

Значні площі угідь внаслідок Чорнобильської катастрофи забруднені радіоізотопами (цезій, стронцій), найбільше їх на Поліссі. Щільність забруднення ґрунтів сільськогосподарських угідь області цезієм – 137 більше 1 Кі/км² виявлено на площі 148,4 тис. га (13,0%), з них більше 5 Кі/км² – на площі 10,1 тис. га, що становить 0,9% обстежених земель. Найбільше забруднені цезієм¹³⁷ угіддя Коростенського, Овруцького, Народицького та Лугинського районів. Щільність забруднення їх цезієм¹³⁷ понад 1 Кі/км² становить відповідно 36,6; 35,5; 25,5 та 23,1 тис. га або 47,6 %; 74,6 %; 89,5 та 92,8 % обстежених земель. Значно забруднені угіддя Олевського, Володарськ–Волинського, Ємільчинського та Малинського районів.

За видами сільськогосподарських угідь, щільність забруднення яких цезієм¹³⁷ перевищує 1 Кі/км² , 126,6 тис. га угідь відноситься до орних земель,
47,4 тис. га – до сіножатей та пасовищ.

Величина середньозваженого показника вмісту цезію¹³⁷ у ґрунтах сільськогосподарських угідь області становить 0,55 Кі/км² і в розрізі районів варіює від 0,06 до 2,95 Кі/км². Найвищу величину середньозваженого показника вмісту цезію¹³⁷ виявлено в ґрунтах угідь Олевського, Овруцького, Коростенського, Лугинського та Народицького районів, де вона становить відповідно 1,21; 1,39; 1,84; 1,95 та 2,95 Кі/км².

У ґрунтах орних земель уміст ¹³⁷Cs на 0,09 Кі/км² нижчий ніж в цілому по сільськогосподарських угіддях і становить 0,46 Кі/км². Як і в цілому по сільськогосподарських угіддях, найнижчий він в ґрунтах ріллі Червоноармійського, Романівського, Житомирського та Черняхівського районів - 0,06 – 0,07 Кі/км², найвищий – в орних землях Олевського, Овруцького, Коростишівського, Лугинського та Народицького районів, де він становить відповідно 1,16; 1,39; 1,79; 1,92 та 2,82 Кі/км².

У ґрунтах пасовищ та сіножатей величина середньозваженого показника вмісту цезію¹³⁷ становить відповідно 0,66 та 1,26 Кі/км². Найвища середньозважена величина цього елементу відмічена у вищезазначених угіддях Олевського, Овруцького, Коростенського, Лугинського та Народницького районів: 1,23 - 5,79 Кі/км².

Набагато складніша ситуація із забрудненням сільськогосподарських угідь стронцієм⁹⁰. За рівнем забруднення цим радіонуклідом 768,5 тис. га або 65,5 % угідь відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Угіддя з щільністю забруднення вище 0,15 Кі/км² займають 39,5 тис. га (3,4 %). Найбільше площ ґрунтів угідь з щільністю забруднення 0,02-0,15 Кі/км² виявлено в Лугинському. Народицькому, Олевському, Овруцькому, Коростенському та Малинському районах, де дані ґрунти займають відповідно 22,1; 25,0; 27,7; 32,0; 47,3; 47,6 та 51,3 тис. га. Найбільше ґрунтів з щільністю забруднення ⁹⁰Sr в межах 0,15-3,0 Кі/км² виявлено в Народицькому, Лугинському та Овруцькому районах, де вищезазначені ґрунти займають відповідно 13,2; 9,2 та 12,5 тис. га або 51,2; 37,0 та 26,2 відсотка обстежених земель.

Величина середньозваженого показника вмісту стронцію⁹⁰ в ґрунтах сільськогосподарських угідь становить 0,037 Кі/км² і в розрізі районів варіює від 0,015 до 0,149 Кі/км². Найвища величина вмісту цього елементу виявлена в ґрунтах сільськогосподарських угідь Лугінського, Овруцького та Народницького районів, де вона становить відповідно 0,125, 0,129 та 0,149 Кі/км²

У ґрунтах орних земель вміст ⁹⁰Sr становить 0,033 Кі/км². Як і в цілому по сільськогосподарських угіддях, найвищий він в ґрунтах ріллі Лугинського, Овруцького та Народицького районів – 0,125; 0,129 та 0,149 Кі/км² відповідно.

В ґрунтах сіножатей величина середньозваженого показника вмісту стронцію⁹⁰ становить 0,120 Кі/км², що в 3,6 рази більше ніж в орних землях. Найвища величина середньозваженого показника вмісту стронцію⁹⁰ виявлена в ґрунтах сіножатей Овруцького, Лугинського та Народицького районів – 0,148; 0,154 та 0,670 Кі/км² відповідно.

У ґрунтах пасовищ величина середньозваженого показника вмісту ⁹⁰Sr становить 0,046 Кі/км². Найвища його середньозважена величина виявлена в Овруцькому, Лугинському та Народицькому районах – 0,148; 0,151 та 0,168 Кі/км².

6.2. Основні чинники антропогенного впливу на земельні ресурси та ґрунти

Антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище протягом багатьох десятиріч спричинило значну техногенну ураженість екосфери України, в тому числі і в області.

Основними чинниками антропогенного впливу на земельні ресурси регіону є сільське господарство, промисловість та транспорт.

Найбільшу загрозу становлять явища, які спостерігаються в ґрунтовому покриві області, де внаслідок ерозії, відкритих розробок корисних копалин та будівельної сировини, забруднення хімічними речовинами і промисловими викидами, внаслідок неправильної агротехніки деградовано й виведено з ладу великі площі продуктивних земель.

В результаті інтенсивного землеробства сільськогосподарське освоєння території області становить 50,6 %, а розораність сільськогосподарських угідь - 64,33 %. Хоча розораність сільсько-господарських угідь по районах області має досить високу строкатість у показниках. Вона має досить тісний зв’язок із природною родючістю ґрунтового покриву. Найбільше розорана (74 %) лісостепова частина, особливо у Бердичівському – 77 %, Попільнянському –79 %, Ружинському- 80 % районах, у перехідній зоні розораність становить 47 % у поліській частині – 29 %.

За низької культури сільськогосподарського природокористування та недосконалості й відсутності спеціальної сільськогосподарської техніки посилюються несприятливі процеси у ландшафтних комплексах. Це призвело до того, що природне середовище втратило притаманні йому властивості до саморегуляції.

За даними Житомирської філії ДУ «Держгрунтохорона» в області протягом 2001-2006 років на один гектар ріллі вносилось по 56 кг мінеральних і 2,7 тонни органічних добрив. У послідуючі роки намітилась тенденція до підвищення їх внесення, особливо у лісостеповій частині, але такої кількості добрив недостатньо для отримання бездефіцитного балансу поживних речовин, особливо при наявному отриманні високих врожаїв сільгоспвиробниками області.

Що стосується хімічної меліорації ґрунтів, то вона практично призупинена. Для прикладу, за період 1986 – 1990 років було провапновано 174,4 тис. га, тоді як у 2001-2005 рр.– 5,2 тис. га, у 2006-2010 рр. – 7,3, у 2011 р. – 3,4, у 2012 р. – 3,7 тис. га.

Радіоактивне забруднення земель Полісся (Народницький, Овруцький, Олевський, Коростенський, Лугинський, Малинський, Ємільчинський, Новоград-Волинський, Володарсько-Волинський райони) при низькому показнику рН (переважають кислі і сильно кислі ґрунти), легкому механічному складі та перезволожені земель значно ускладнює їх екологічно-безпечне сільськогосподарське використання.

У зв’язку із значним скороченням та зношеністю тракторного парку, високою вартістю паливно-мастильних матеріалів, механізований обробіток ґрунту в багатьох господарствах області, особливо північних і центральних районів, зведений до мінімуму, значно зменшились обсяги вирощування традиційних для Полісся сільськогосподарських культур (льон, хміль, картопля, гречка).

Скорочення поголів’я великої рогатої худоби призвело до суттєвого зменшення внесення на сільськогосподарські угіддя органічних добрив.

6.3 Охорона земель

Житомирською облдержадміністрацією схвалено проект Програми підвищення родючості грунтів на період 2014-2020 рр. В ній передбачаються економічні, екологічні, організаційні заходи із забезпечення охорони земель різних форм власності і призначення та відповідні правові засади. Необхідним є відтворення родючості ґрунтів, припинення їх поверхневого змиву і глибинної ерозії лісомеліоративними заходами, сіянням трав. Учені засвідчують, що потрібно зменшити площу орних земель, вивести із ріллі еродовані землі, а натомість збільшити площі лісів, полезахисних лісових насаджень, сіяних луків. При розміщенні сільськогосподарських угідь треба враховувати особливості ландшафтної структури території і створювати екологічно обґрунтовані агроландшафтні системи. Потрібен екологічний моніторинг земель, своєчасне передбачення і запобігання процесам ерозії, забруднення, нераціонального вирубування лісів, замулення річок і водойм. Дійовими заходами залишаються меліорація земель, розширення площ рекреаційних угідь, заповідників, природних парків.

6.3.1 Практичні заходи

З метою покращення структури земельного фонду та покращення екологічної ситуації у Житомирській області пропонується заліснення малопродуктивних і непридатних для сільськогосподарського використання земель.

Зважаючи на значну різноманітність категорій земель, що передаються під залісення, їх тривалу сільськогосподарську експлуатацію, закономірне зниження продуктивності ґрунтів, стає зрозумілим, що визначення лісопридатності земель необхідно проводити на основі комплексних поетапних ґрунтових досліджень (детальне польове обстеження ґрунтового покриву, його обов‘язковий фізико-хімічний аналіз).

Еколого-агрохімічний стан ґрунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів (це проблема розвинутих країн), а внаслідок порушення основного екологічного закону агрохімії, за яким винос поживних речовин з ґрунту значно перевищує їх надходження.

Важливою складовою в проблемі родючості ґрунтів залишається їх кислотність.

До процесів глобального територіального масштабу відноситься також агрофізична деградація ґрунтів.

Поряд з органічними добривами на процеси відтворення родючості та підвищення продуктивності ґрунтів вирішальну роль відіграють мінеральні добрива. За науково-виробничими даними вони забезпечують приріст урожайності сільськогосподарських культур більше 40 %. На даний час лише за допомогою туків (добрива) можливо сформувати позитивний баланс поживних речовин у землеробстві. Проте в сучасних складних економічних умовах господарювання на селі, при існуванні значного диспаритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства, використання мінеральних та органічних добрив, сидератів має базуватись на реальному економічному ефекті.

У зв’язку з малою чисельністю поголів’я худоби та малим виходом гною, однією з основних передумов підвищення виробництва та застосування органічних добрив є виготовлення торфогнойових компостів. Для цього в області можливо налагодити добування торфу на рівні 0,3 -0,4 млн. тонн щорічно.

Важливим фактором у підвищенні родючості ґрунтів області є їх хімічна меліорація. Згідно з матеріалами суцільної агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення їй підлягає 435,0 тис. га кислих ґрунтів. Проведення хімічної меліорації (вапнування) сприятиме покращенню фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів, забезпеченню рослин кальцієм і магнієм, активізації мікробіологічних процесів, підвищенню ефективності мінеральних добрив.

Для запобігання водної ерозії схили які мають крутість більше ніж 5º, безперечно, повинні бути виведені з обробітку і переведені під постійне залуження та заліснення. В умовах Полісся водна ерозія проявляється значно слабше ніж у Лісостепу, що пояснюється відносно рівнинною територією з наявністю схилів малої крутості.

Велике значення в боротьбі з водною ерозією надається правильному використанню гідротехнічних споруд (водостоки, вали, вали-тераси, канали) та лісонасаджень.