Утворення лісового заказника місцевого значення «Сущанський»

         З метою розширення мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення збереження біорізноманіття в області за поданням управління екології та природних ресурсів рішенням Житомирської обласної ради від 07.08.2019 № 1377  утворено на території Олевського району Житомирської області лісовий заказник місцевого значення «Сущанський».

          Заказник площею 139,5 га знаходиться на території Сущанського лісництва ДП «Олевський лісгосп АПК».

     У ландшафтному відношенні територія заказника являє собою похило-хвилясту заліснену рівнину з незначними відносними висотами 0,5-1.0 м, серед якої розкидані численні незаліснені ділянки перелогів різної площі, а також окремі неглибокі безстічні котловини, зайняті заболоченими вільховими березовими лісами.

     Ґрунти заказника дерново-слабопідзолисті піщані або супіщані. У перезволожених вільхових лісах типовими є торф'яно-болотні та торф'яно-глеєві ґрунти з незначним шаром торфу.

     В склад лісових насаджень заповідника входять: сосна, береза, вільха чорна, осика, дуб звичайний. Підлісок формують крушина ламка, горобина звичайна та зіновать руська. У формуванні трав'яно-чагарникового ярусу приймали такі види, як конвалія звичайна, орляк звичайний, буквиця лікарська, дзвоники персиколисті, наперстянка великоквіткова, польовиця виноградникова, вероніка лікарська, ожика волосиста, дрік красильний, осока трясучковидна, молінія голуба, вербозілля звичайне, щитник шартрський, куничник очеретяний, чорниці. У складі даного ценозу виявлено вид рослин «Червоної книги України» - любку дволисту, осоку затінкову, плаун колючий.

     Хороші крмові умови сприяють збільшенню популяції глушця, знайдено гніздо рідкісного виду птахів – лелеки чорного, які занесені до «Червоної книги України» (2009). На проході у даному заказнику охоронятиметься лось.

     Охоронний режим у заказнику повинен впершу чергу забезпечити збереження стійкості лісових екосистем, Рубки головного користувача у заказнику забороняється. Проведення санітарних рубок дозволяється у законному порядку у соснових лісах, при цьому перевага повинна приділятися вибірковим санітарним рубкам.

      Управлінням екології та природних ресурсів проводиться постійна робота щодо розширення мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду Житомирщини. Природно-заповідний фонд області представлений унікальними та найкраще збереженими природними територіями та об'єктами майже всіх типів та категорій.

Птахи та рослини, які знаходяться на території заказника та занесені до «Червоної книги України»:

 

 

Лелека чорний 

    Гніздиться лелека чорний окремими парами в глухих, безлюдних лісах, поблизу заплав річок та боліт. У таких високостовбурних лісах завжди досить густий підлісок, який іноді заважає роздивитись, що робиться на високих деревах, чи є на них гнізда. Цей птах уникає культурного ландшафту, він представник дикої природи.

 

 

У весняному оперенні голова, шия, верх тіла, більша частина грудей, покривні крила, махові та стернові чорні з зеленкуватим і червоно-фіолетовим металевим блиском. Низ тіла і пахвові білі. Голі частини лиця червоні. Дзьоб та ноги яскраво-червоні. Самець і самка забарвлені однаково. Це оперення птахи носять з травня до лютого. Зимове оперення схоже на весняне, але дзьоб з буруватим відтінком. Це оперення птахи носять протягом лютого - квітня.

Молодий птах за забарвленням схожий на дорослого, не чорний, а бурий. Крім того, на горлі, шиї, грудях, плечах, підхвісті є блідо-вохристі плями. Дзьоб і ноги бурі.

Лелека чорний живиться виключно тваринною їжею. В основному лелека поїдає земноводних, рибу і комах, у дуже незначній кількості плазунів, мишовидних гризунів і птахів. Свою здобич ловить переважно на мілководних лісових болотах чи озерах, у заплавах річок. Птахи тримаються поодиноко або невеликими зграями-сім'ями. Під час польоту чорні лелеки шию і ноги витягують, змахи крил повільні. Іноді планерують. Щоб піднятись у повітря, птахам доводиться робити кілька стрибків, махаючи крильми. По землі чорні лелеки ходять повільно.

 

На Україну лелека чорний прилітає в другій половині березня - у квітні. Повернувшись на місця гніздування, птахи займають торішні гнізда або оселяються в покинутих гніздах великих хижих птахів. Можна спостерігати й будування гнізда. У цей час зустрічаються птахи, які летять з місця годівлі, несучи в дзьобі гілку. Старі гнізда ремонтують. Розміщує чорний лелека свою домівку на високих деревах, здебільшого старих дубах та соснах, здебільшого на бічній міцній гілці, але бувають і на центральному стовбурі. Гнізда розташовуються не ближче 2,5-3,5 км. Висота розміщення гнізд від землі становить 6-20 м. Побудовані гнізда на товстих гілках біля стовбура дерева і на відстані від нього, завжди птахи вибирають місце для гнізда так, щоб до нього можна було зручно підлетіти, воно було затінене від прямих сонячних променів більшу частину дня, захищене від вітру. Матеріалом для гнізда служать сухі товсті гілки, які складають його основу. Між гілками земля, дерн. З внутрішнього боку його вистилає сухою травою, мохом, листками, шерстю тварин тощо. Розміри гнізд залежать від того, скільки років воно існує і добудовується. Яєць у кладці буває два - шість, переважно чотири. Насиджують обидва птахи пари протягом 32-34 днів, починаючи з першого яйця. Після вилуплення пташенят ще досить довго один з батьків залишається біля них, другий літає здобувати їжу. Коли пташенятам виповнюється місяць, можна чути їх крик при наближенні людини. Крик супроводжується стуканням дзьобом. Гніздо пташенята залишають в 64-65-денному віці, але остаточно покидають його лише на 74-75-й день. Після вильоту молоді птахи тримаються разом з дорослими, які ще близько двох тижнів їх годують, приносячи їжу в гніздо. За даними деяких авторів, лелека чорний ніколи не утворює зграй. Птахи відлітають на південь з кінця серпня - на початку жовтня. Під час осіннього перельоту птахи летять то поодиноко, то зграйками по дві - шість осіб, зрідка великими зграями по 40-100 особин.

 

Чорний лелека наразі є рідкісним птахом, популяція якого є під загрозою через деградацію місць гніздування в наслідок вирубування лісів. Для збереження виду необхідна сувора охорона старих лісів, усунення фактору неспокою з боку людей, природовідповідне ведення лісового господарства, охорона та відновлення водно-болотних угідь. Чорний лелека охороняється Червоною книгою України (статус - рідкісний), Бернською та Бонською конвенціями, Угодою AEWA та конвенцією CITES.

Глушець

          На Поліссі ще збереглися окремі місця, де глушець порівняно звичний, і за птахами можна ще й поспостерігати. В місцях, де на птахів не полюють, до нього можна доволі близько під'їхати на автомобілі.

Самець глушця

     Напередодні зими глушці дуже часто вилітають збирати гальку - невеликі за розмірами камінці. На Поліссі таких природних галечників безліч. Це, як правило, піщані оголення на дорогах, узбіччях осушувальних каналів, виораних протипожежних смугах.

 

Самка Глушця

 

     Наукові дослідження кажуть про те, що токи глушців і тетеруків мають складну ієрархічну структуру. Токи в околицях Поліського заповідника мали дуже непогані показники за чисельністю, незважаючи на інтенсивне браконьєрське полювання в 1980-х роках. Деякі з них зникли зовсім недавно, коли старі структуровані ліси на великих площах були замінені монокультурами сосни. Вищий щабель ієрархічної драбини на току посідає той півень, котрий має індивідуальну ділянку в центрі токовища. Саме він володіє переважним правом на спарювання з самками. У літературі часто пишуть, що з появою на току самок, бійки між самцями розгораються з новою силою. Це не відповідає дійсності. Коли на току з'являються самки, то бійок між півнями вже не буває. Самки або підсідають у центр току до переможця турніру, або самець повагом і з гідністю підходить до самки, котра приземлилася збоку. Самці другого рангу можуть взяти участь у спарюванні лише випадково. Околиці току займають особини-мовчуни. Часто вважають, що ці півні не відіграють ніякої ролі в токуванні. Це хибна думка. Мовчуни — це своєрідні сторожі й охоронці. Саме вони своїм злетом попереджують центральних півнів про появу небезпеки. Полювання на самок глушця в токовий період ніколи не практикували на Поліссі навіть найбільш відчайдушні браконьєри. Про це лишень іноді можна було прочитати в газетах. Самки завжди обережні й наблизитися до них на відстань пострілу рушниці просто немає можливості. Незаймані ліси Полісся завжди славилися великою кількістю глушців.

   

 

 

Любка дволиста

     Любка дволиста – багаторічна трав’яниста рослина, що зазвичай сягай заввишки від 20 до 50 сантиметрів. Має два неподілених бульбових кореня. Щорічно у рослини одна бульба відмирає, а на зміну їй наступного року виростає нова бульба. Цвітіння любки дволистої припадає на червень-липень, а плодоношення на серпень-вересень. Квітки особливо ароматні у вечірній і нічний час, у похмуру погоду, а також в день кінця свого цвітіння. Їх аромат приваблює нічних метеликів, що запилюють квітки. Суцвіття любки дволистої виглядає, як двадцяти-сантиметрова кість, що складається з восьми-сорока невеликих білих квіток, злегка зеленуватих на кінцях. Вони розташовані на тонких ніжках і відрізняються губою з гострою шпорою. Зустрічається любка дволиста майже по всіх областях України у лісовій зоні, поширена  на Поліссі.

Осока затінкова

 

     Трав’яний щільнодернинний багаторічник з коротким кореневищем. Стебла 15–40 см заввишки, зі світло-бурими піхвами, розщепленими на прості волокна. Листки пласкі, 2–3 мм завширшки, дорівнюють стеблам. Нижній покривний листок з піхвою й короткою шилоподібною пластинкою, що дорівнює колоскові. Суцвіття з 2–4 зближених колосків. Верхній колосок чоловічий, ланцетний або ланцетно-булавоподібний, зі світлоіржавими, гоструватими покривними лусками. Решта колосків жіночі, довгасті, на коротких ніжках. Покривні луски жіночих колосків коротші за мішечки, яйцеподібні, каштановобурі, із зеленою серединною жилкою. Мішечки довгасто-оберненояйцеподібні, жовтуватозелені, з довгими розсіяними м’якими волосками й тонкими малопомітними жилками, з плавно видовженим вузькоконічним носиком. Приймочок 3. Плід - горішок. Цвіте в квітні–червні. Плодоносить у червні–липні. Розмножується насінням і вегетативно.

Плаун колючий

 

     Плаун колючий - багаторічна вічнозелена трав'яниста рослина родини плаунових. Стебло повзуче, розгалужене, циліндричне, з угору стоячими вилчасто розгалуженими гілочками, вкритими лінійно-ланцетними дрібнопилчастими горизонтально або назад відігнутими колючо-за-гостреними листками, розміщеними п'ятьма поздовжніми рядами. Молоді, спрямовані вгору, гілочки закінчуються одиничними стробілами (спороносними колосками), що сидять безпосередньо на гілочках, без ніжок. Стробіли циліндричні, з тісно сидячими яйцевидними зубчастими корот-козагостреними, по краю плівчастими листками, у пазухах яких містяться нирковидні торбочки-спорангії, наповнені спорами. Спороносить у серпні—вересні.  Рослина потребує охорони, її занесено до Червоної книги України.  Для медичних потреб використовують спори плауна колючого.

 

 

Інформація: Вікіпедія