Цікаве про Поліський природний заповідник

 

Будь-який народ багатший,

якщо зберіг свої природні скарби.

 

Нашій області є чим пишатись.

12 листопада 1968 року був створений Поліський природний заповідник.

За мірками часу - 52 роки, то зовсім небагато. Але ж прироохоронна функція, яку виконує заповідник – безцінна.

Вітаємо зі святом, колег! Многая літа!

Розпочинаємо цикл статей про Поліський природний заповідник.

Площа 20104 га. Створений у 1968 р. на базі трьох лісництв: Копищанського (6935 га), Перганського (5665 га) Олевського лісгоспзагу та Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу. Засновано його з метою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових та ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів Полісся.

Поліський природний заповідник знаходиться на межі з Білоруссю та за своєю природою і ландшафтами більше схожий на білоруське Полісся, ніж на українське. Ця територія абсолютної заповідності розташована в межиріччі Уборті, що протікає вздовж західного кордону заповідника, та Болотниці — її правої притоки, яка є східною межею заповідника.

Територія заповідника — суцільні лісові масиви, що чергуються із невеличкими річками та рівчаками, болотами та піщаними пагорбами. Саме такі природні комплекси є однією з найбільших цінностей, що разом із унікальною флорою та раритетною фауною охороняється протягом понад п’ятдесятирічної історії існування заповідника.

На заповідних територіях збереглися в незміненому стані болота різної біологічної продуктивності — від наповнених водою і порослих очеретом низинних у річкових заплавах до сфагнових, багатих на журавлину та буяхи. Ці болота є притулком та улюбленим місцем велетнів лісової фауни — лосів. Тут їхня домівка, на болотах вони знаходять і порятунок від хижаків, і харч, і прохолоду в спекотні дні.

А поживна і смачна журавлина — улюблені ласощі для багатьох тварин, особливо для тетеруків та глушців, що взимку призвичаїлися вишукувати її навіть під снігом.

На болотах можна зустріти і маленьку рослинку росичку — єдиний рід хижих рослин, що є типовим для наших країв. Вона може існувати лише на таких місцях з високою зволоженістю. Листя росички покрите залозистими волосками, які виділяють липкий слиз і за його допомогою утримують комах, не даючи їм утекти.

 

 

Рівнинні ландшафти заповідника раз-по-раз перетинають високі піщані дюни та кілометрові гряди. Вони ніби виринають нізвідки: то посеред лісу повстане пагорб, а то вздовж річки чи по краю болота розтягнеться гряда, поросла лишайниками і зрідка карликовими соснами. Лишайникові бори визначають специфічність Поліського заповідника. За однією з гіпотез, це результат геологічної дії останнього льодовика. Найбільше таких пагорбів зустрічається у північній частині заповідника. Тут переважають бідні піщані ґрунти, на яких, окрім сосен, берез та ялівцю, не може вижити жодна інша деревна порода. Але це теж особливість нашого поліського куточка.

 

 

Інформація та фото надані науковим співробітником Поліського заповідника Ольгою Бєльською.